Гейша

Гейша

Гейша (ґейся, «людина мистецтва») — традиційна японська артистка, що розважає своїх гостей і клієнтів танцем, співом, проведенням чайної церемонії, бесідою. Цим терміном часто позначають куртизанок не лише в японській, але й інших мовах світу. Починаючи з другої половини 19 століття в Японії гейш-професіоналок називають «ґейко», а гейш-початківців — «майко».

Основні центри культури гейш — Кіото, Осака та Токіо, де вони вперше з'явилися у 17 столітті. Від початку гейшами були чоловіки — актори та музиканти театру кабукі, але згодом цю професію почали представляти тільки жінки. «Золотим віком» гейш вважається 19 століття. У ті часи вони були справжніми зірками, музами для багатьох поетів та художників. Тоді ж й були сформовані жорсткі традиції їхнього мистецтва, яке практично не змінилося з того часу й аж до наших днів.

Саме тоді, коли для японок було відведено тільки два місця у житті: домашнє вогнище чи дім розпусти — гейші вказали шлях до чудового «світу квітів та верб», у якому вони спромоглися стати аристократками. Уклад їхнього життя був доволі чітким: більшу частину свого часу вони, особливо до Другої світової війни, перебували у міських районах під назвою ханаматі «місто квітів»). Найвідомішими з цих районів вважають Гіон и Понто-тьо, що розташовані у Кіото.

wikipedia.org

Клео де Мерод

Клео де Мерод
Клео де Мерод (фр. Cléo de Mérode, собственно Клеопатра Диана де Мерод, 27 сентября 1875, Париж — 11 октября 1966, там же) — французская танцовщица, звезда Прекрасной эпохи.
Дочь австрийского художника-пейзажиста из старого и знатного бельгийского (точнее голландского) рода ван Мерод, связанного со многими аристократическими семействами Европы. Закончила балетную школу при Национальной опере в Париже. Выступала на сцене с 11 лет. На Парижской Всемирной выставке 1900 показала «камбоджийские танцы». Танцевала в Фоли-Бержер. Выступала в Гамбурге, Берлине, Петербурге, Будапеште, Нью-Йорке. Отличалась редкой красотой, сделавшей ее любимой моделью многих художников, скульпторов и фотографов эпохи.
Её писали Дега, Тулуз-Лотрек, Болдини, Фридрих Август фон Каульбах, Франц фон Ленбах, фотографировали Леопольд Ройтлингер, Феликс Надар и его сын Поль, почтовые открытки с её изображениями были чрезвычайно популярны в конце XIX — начале ХХ вв. Журнал «Иллюстрасьон» избрал её в 1896 царицей красоты из 130 современных красавиц.
Скандал в обществе вызвала представленная в Парижском салоне в 1896 скульптура Александра Фальгьера «Танцовщица»[1], для которой позировала Клео: хотя она настаивала, что портретной в этой обнажённой скульптуре из белого мрамора была лишь её голова, многие современники считали, что автор использовал муляж тела танцовщицы (это мнение разделял, в частности, Гоген).
Среди многочисленных поклонников Клео де Мерод был бельгийский король Леопольд II, о чём рассказано в мемуарах танцовщицы (посвящённые в эту историю парижане за глаза дразнили короля Клеопольдом).
Похоронена на кладбище Пер-Лашез.
Cleo De Merode

Сальвадор Далі

Сальвадор Далі

Народився 11 травня 1904 року в родині дона Сальвадора Далі-і-Кусі і доньї Феліпи Доменеч. Дитинство Далі пройшло в Каталонії, на північному сході Іспанії, наймальовничішому куточку земної кулі. Ще у ранньому дитинстві судячи з поведінки і пристрастей маленького Сальвадора можна було відзначити його нестримну енергію та ексцентричність характеру. Часті вередування й істерики приводили батька Далі в гнів, але мати, навпаки, всіляко намагалася догодити улюбленому синові. Вона прощала йому навіть найогидніші витівки. Як наслідок, батько став для сина втіленням зла, а мати — символом добра.
Талант Сальвадора до живопису проявився у досить юному віці. У чотири роки він, з дивними для такої маленької дитини стараннями, намагався малювати. Першу свою картину Сальвадор Далі намалював, коли йому було 10 років. Це був невеликий імпресіоністський пейзаж, написаний на дерев'яній дошці олійними фарбами. Талант генія рвався назовні. Далі цілими днями просиджував у маленькій, спеціально виділеній йому кімнаті, малюючи картини. У містечку Фігерасі Далі брав уроки малюнка у професора Жоана Нуньєса.
Під досвідченим керівництвом професора талант юного Сальвадора набув своїх реальних форм. Вже в 14 років годі було й сумніватися в здатності Далі до малювання. Коли Далі виповнилося 15 років, його вигнали з чернечої школи за погану поведінку. Але він зміг успішно скласти всі іспити і вступити до інституту (так в Іспанії називали школу, яка надає закінчену середню освіту). Інститут у 1921 році йому вдалося закінчити з блискучими оцінками. Далі вступив у Мадридську Художню академію. У шістнадцять років Далі почав викладати свої думки на папері. З цього часу живопис і література стали рівноцінними частинами його творчого життя. У 1919 році в саморобному виданні "Студіум" він публікує нариси про Веласкеса, Гойю, Ель Греко, Мікеланджело і Леонардо. Бере участь у студентських виступах, за що на добу потрапляє у в'язницю.
На початку 20-х років Далі захоплювався роботами футуристів, але все-таки був сповнений рішучості створити власний стиль у живописі. У цей час у нього з'явилися нові друзі і знайомі. Серед них були такі видатні і талановиті люди, як поет Федеріко Гарсіа Лорка і Луїс Бюнюель. Екстравагантний вигляд художника дивував і шокував пересічних мадридців. Це приводило самого юнака в невимовний захват. У 1921 році помирає мати Далі.
У 1923 році за порушення дисципліни він був на рік відсторонений від занять в академії. У цей період інтерес Далі був прикутий до витворів великого генія кубізму Пабло Пікассо. У картинах Далі того часу можна помітити вплив кубізму ("Молода дівчина" (1923)). У 1925 році з 14 по 27 листопада проходить перша персональна виставка його робіт у галереї Далмау. На цій виставці були 27 картин і 5 малюнків великого генія-початківця. Школа живопису, у якій він навчався, поступово розчаровувала його і в 1926 році Далі покинув академію. У цьому ж році Сальвадор Далі виїхав до Парижу, намагаючись знайти там для себе щось до душі. Вступивши до групи, яка об'єдналася навколо Андре Бретона, він почав створювати свої перші сюрреалістичні роботи ("Кров солодше меду" 1928; "Світлі радощі" 1929). На початку 1929 року відбулася прем'єра фільму "Андалузький пес" за сценарієм Сальвадора Далі і Луїса Бунюеля. Сам сценарій був написаний за шість днів! Після скандальної прем'єри цього фільму був задуманий ще один фільм під назвою "Золоте століття". У 1929 році сюрреалізм став спірним питанням, для багатьох — неприйнятною течією у живописі.
Особисте життя Сальвадора Далі до 1929 року не мало яскравих моментів (якщо тільки не брати до уваги його численні захоплення нереальними дівчатками, дівчатами та жінками). Але саме у 1929 році Далі закохався в жінку — Олену Дьякову або Галу. У той час вона була дружиною письменника Поля Елюара, але стосунки її з чоловіком на той час вже були прохолодними. Саме ця жінка на все життя, що залишилося, стала музою, натхненням генія Далі.
У 1930 році картини Сальвадора Далі почали приносити йому популярність ("Час, що розплився"; "Постійність пам'яті"). Незмінними темами його творінь були руйнування, тлінність, смерть та світ сексуальних переживань людини (вплив книг Зіґмунда Фрейда). На початку 30-х років Сальвадор Далі вступив у конфлікт на політичному підґрунті із сюрреалістами. Його замилування Адольфом Гітлером і монархічні прихильності розходилися з ідеями Бретона. Далі порвав із сюрреалістами після того, як ті звинуватили його в контрреволюційній діяльності. У січні 1931 року в Лондоні відбулася прем'єра другого фільму Далі — "Золоте століття".
У 1934 році Гала вже розлучилася зі своїм чоловіком, і Далі міг взяти її заміж. Дивною особливістю цієї сімейної пари було те, що вони відчували і розуміли одне одного. Гала, у буквальному значенні, жила життям Далі, а він у свою чергу обожнював її, захоплювався нею. Між 1936 і 1937 роками Сальвадор Далі пише одну з найвідоміших картин "Метаморфоза Нарциса". Одночасно виходить його літературна праця під назвою "Метаморфози Нарциса. Параноїдна тема". До речі, раніше (1935 р.) у праці "Викоренення ірраціонального" Далі сформулював теорію параноїдально-критичного методу.
У 1937 році Далі відвідує Італію з метою ознайомлення з живописом епохи Відродження. Після окупації Франції німцями в 1940 році Далі їде у США (Каліфорнію), де відкриває нову майстерню. Саме там великий геній пише, напевно, одну з найкращих своїх книг "Таємне життя Сальвадора Далі, написане ним самим". Коли ця книга у 1942 році була видана, вона відразу викликала критику з боку преси і прихильників пуританського товариства.
З часом ностальгія за батьківщиною бере своє і в 1948 році він повертається в Іспанію. Перебуваючи у Порт-Льгаїті Далі звертається у своїх творах до релігійно-фантастичної тематики. У 1953 році проходить велика ретроспективна виставка Сальвадора Далі в Римі. На ній представлені 24 картини, 27 малюнків і 102 акварелі. Раніше в 1951 році, напередодні холодної війни, Далі розробляє теорію "атомарного мистецтва", опубліковану в цьому ж році в "Містичному маніфесті". Далі ставить перед собою мету донести до глядача ідею про сталість духовного буття навіть після зникнення матерії ("Голова Рафаеля, що відривається", 1951). У 1959 році Далі і Гала облаштували свій будинок у Порт-Льгаїті. На той час вже ніхто не міг сумніватися в геніальності великого художника. Його картини купувалися за величезні гроші шанувальниками та любителями розкоші. Величезні полотна, написані Далі в 60-х роках, оцінювалися у величезні суми. У багатьох мільйонерів вважалося шиком мати в колекції картини Сальвадора Далі.
Наприкінці 60-х років стосунки між Далі і Галою стали прохолодними. І на прохання Гали, Далі змушений купити їй замок, де вона багато часу проводила в товаристві молодих чоловіків. Подальші роки їхнього спільного життя нагадували собою жевріючі вуглинки.
У 1973 році у Фігуерасі був відкритий "Музей Далі". Цей незрівнянний сюрреалістичний витвір і нині приводить у захват відвідувачів. Музей є ретроспективою життя великого художника. Ближче до 80-х років у Далі почалися проблеми із здоров'ям. Смерть Франка приголомшила й налякала Далі. Будучи патріотом, він не міг спокійно переживати зміни в долі Іспанії. Лікарі підозрювали у Далі хворобу Паркінсона. Ця хвороба колись стала смертельною для його батька. 10 червня 1982 року померла Гала.
Хоча їхні стосунки не можна було назвати близькими, Далі сприйняв її смерть як жахливий удар. У кінці 1983 року його настрій, як здавалося, трохи покращився. Він почав іноді прогулюватися по садку, писати картини. Але це тривало, на жаль, не довго. Старість брала верх над геніальним розумом. 30 серпня 1984 року в будинку Далі сталася пожежа. Опіки на тілі художника займали 18% шкіри. У лютому 1985 року стан Далі дещо покращився і він зміг дати інтерв'ю найбільшій іспанській газеті "Паїс".
Але в листопаді 1988 року Далі поклали в клініку з діагнозом "серцева недостатність". Серце Сальвадора Далі зупинилося 23 січня 1989 року. Його тіло забальзамували, на його прохання, і протягом тижня він лежав у музеї в Фігуерасі. Тисячі людей приїхали, щоб попрощатися з великим генієм.
Сальвадора Далі поховали в центрі музею його імені під нічим не позначеною плитою. Життя цієї людини було яскравим і геніальним. Сальвадора Далі можна сміливо назвати неповторним найбільшим генієм сюрреалізму ХХ століття.

wikipedia.org 

Санкт-Петербург

Санкт-Петербург
Санкт-Петербург (з 18(31).8.1914 по 26.1.1924 Петроград; з 26.1.1924 по 6.9.1991 Ленінград) — місто в Російській Федерації, найважливіший після Москви економічний, промисловий, науковий та культурний центр, великий транспортний вузол на північному заході Російської Федерації; адміністративний центр Ленінградської області та Північно-Західного Федерального Округу.
Заснований у 1703 році, Санкт-Петербург є одним з найкрасивіших міст світу. Центральна площа — Палацька площа.
Санкт-Петербург ‑ друге після Москви за величиною місто Російської Федерації. Місто з адміністративно підлеглими територіями займає площу 1439 кв. км. Санкт-Петербург — четверте місто в Європі за чисельністю населення після Москви, Лондона і Парижа. Населення міста складає 4 571,1 тис. чол. (за оцінкою Петростата на 01.01.2007 р.).
Місто засноване 1703 року Петром I і назване на честь його небесного покровителя — святого Петра. У 1712 — 1918 столиця Російської Імперії (за винятком часу правління Петра II, коли статус столиці ненадовго повернувся до Москви) і резиденцією Російських імператорів.
У 1719 році в Санкт-Петербурзі був відкритий перший в Росії публічний музей — Кунсткамера, в 1724 році заснована Петербурзька Академія наук, перша російська газета також почала випускатися тут.
У Санкт-Петербурзі відбулося грудневе повстання 1825 року. У 1837 році була відкрита перша російська залізниця Санкт-Петербург — Царське село (нині місто Пушкін).
18 (31) серпня 1914 року прийняте друге в історії міста офіційне ім'я — Петроград у зв'язку зі вступом Росії до Першої світової війни як «патріотичніше» замість «німецької» назви Санкт-Петербург. Раніше воно зустрічалося як в поетичній мові (Є.А.Баратинській, О.С.Пушкін), так і в найменуваннях деяких установ (Старообрядчеськая єпархія Петрограду).
В Санкт-Петербурзі почались революція 1905 — 07, Лютнева революція 1917, Жовтнева революція 1917.
26 січня 1924 року II Всесоюзний З'їзд Рад СРСР задовольнив прохання Петросовета і перейменував своєю Ухвалою Петроград на Ленінград. Місто було назване в честь В. І. Леніна, російського революціонера, організатора і учасника Жовтневої революції 1917, що став засновником і першим керівником Радянської держави (Російська Республіка, РРФСР, СРСР).
1 серпня 1927 року місто увійшло до складу і стало центром знов створеної Ленінградської області. У грудні 1931 року Ленінград був виведений з складу області і перетворений в місто республіканського підпорядкування.
В роки Великої Вітчизняної війни місто витримало 29-місячну осаду німецько-фашистських військ.
В ході проведеного 12 червня 1991 року опитування (в результаті референдуму) 54 % городян, що брали участь, висловилися за повернення місту його історичної назви. Указом Президії Верховної Ради РРФСР від 6 вересня 1991 року місту повернуто його первинне найменування — Санкт-Петербург.

wikipedia.org

Мата Харі

Мата Харі

 

Молодость
Маргарета родилась в Леувардене, в Нидерландах и была единственной дочерью и вторым ребёнком среди четырёх детей Адама Зелле (Adam Zelle) и Антье ван дер Мелен (Antje van der Meulen). Адам был владельцем шляпного магазина. Кроме того, он сделал успешные инвестиции в нефтедобывающую промышленность и стал достаточно богатым, чтобы не скупиться на детей. Таким образом, до тринадцати лет Маргарета посещала только школы для высшего сословия. Однако в 1889 Адам обанкротился и вскоре развелся с женой. Мать Маргареты умерла в 1891. Семья была разрушена. Отец отправил Маргарете к её крёстному в город Снек (Sneek). Затем она продолжила своё обучение в Лейдене, получая профессию воспитательницы детского сада, но когда директор училища начал открыто флиртовать с нею, её оскорблённый крёстный отец забрал Маргарете из этого учебного заведения. После нескольких месяцев она сбежала к своему дяде в Гаагу.
Индонезия 18 лет от роду Маргарета вышла замуж по объявлению за 38-летнего капитана Рудольфа Мак-Леода, голландца шотландского происхождения. Они переехали в Яву (голландская Ост-Индия, ныне Индонезия), и у них родилось двое детей: сын Норман и дочь Жанна-Луиза (Нон). Брак был полным разочарованием для обоих. Рудольф был алкоголиком. Кроме того, он вымещал все свои расстройства и неудовлетворённость жизнью на жене, которая была в два раза младше его и которую он обвинял в том, что его не продвигают по службе. Он также открыто держал любовницу. Разочарованная Маргарета оставила его временно, переехав к ван Редесу (Van Rheedes) — другому голландскому офицеру. В течение многих месяцев она интенсивно изучила индонезийские традиции, в частности через свою работу в местной танцевальной труппе. В 1897 она впервые упомянула свой артистический псевдоним Мата Хари в одном из писем к родственникам в Голландии. После настойчивых уговоров Рудольфа Маргарета возвратилась к нему, хотя его агрессивное поведение не изменилось. Она по-прежнему пыталась забыться, изучая местную культуру.
Их сын Норман умер в 1899, вероятно, от осложнений сифилиса, которым заразился от родителей, хотя семья утверждала, что он был отравлен прислугой. Некоторые источники утверждают, что один из врагов Рудольфа, возможно, отравил ужин, чтобы убить обоих детей. После переезда назад в Голландию пара развелась в 1903. Рудольф отобрал у жены право на воспитание дочери (которая умерла в возрасте 21 года, скорее всего, также от осложнений сифилиса).
Танцовщица
Оказавшись в бедности, Маргарета Зелле отправилась зарабатывать средства на жизнь в Париже. Сначала она выступала как цирковая наездница под именем «леди Греша Мак-Леод». С 1905 начинается её громкая слава как танцовщицы «восточного стиля», выступавшей под псевдонимом Мата Хари. Это имя значит на индонезийском и малайском языках «солнце» (буквально «глаз дня»). Некоторые её танцы представляли собой нечто близкое к современному стриптизу, тогда ещё непривычному для западного зрителя: в конце номера (исполнявшегося перед узким кругом ценителей на сцене, усыпанной лепестками роз) танцовщица оставалась почти полностью обнажённой, по легенде, так было «угодно Шиве». Сама Мата Хари претендовала на воспроизведение настоящих священных танцев Востока, якобы знакомых ей с детства, а также мистифицировала собеседников разными другими небылицами романтического характера. Так, танцовщица утверждала, что она экзотическая принцесса (или дочь короля Эдуарда VII и индийской княжны), что у неё есть конь, который позволяет ездить на себе только своей хозяйке, что она воспитывалась на Востоке в монастыре и проч. В начале XX века, в период обострённого интереса к Востоку, к балету (ср. карьеру Айседоры Дункан) и эротике, Мата Хари имела большой успех в Париже, а затем и в других европейских столицах.
Мата Хари была также успешной куртизанкой и состояла в связи с рядом высокопоставленных военных, политиков и других влиятельных лиц во многих странах, включая Францию и Германию. Несмотря на богатые подарки, которые она получала от любовников, Мата Хари знала продолжительные периоды недостатка в средствах и делала много долгов. Страстью её была также карточная игра, на которую, возможно, и уходили её деньги.
Двойной агент
Во время Первой мировой войны Нидерланды оставались нейтральными, и, будучи голландской подданной, Маргарета Зелле могла ездить из Франции на родину и обратно. Страны были разделены линией фронта, и дорога Маты Хари пролегала через Испанию (где была активна немецкая резидентура) и Великобританию; её перемещения привлекли внимание союзной контрразведки.
По-видимому, Мата Хари была немецкой шпионкой ещё задолго до войны; точные причины и обстоятельства её вербовки до сих пор неизвестны. В 1916 у французской контрразведки появились первые указания на её причастность к работе на Германию; узнав об этом, Мата Хари сама явилась во французские спецслужбы и предложила свои услуги им, случайно назвав, между прочим, имя одного из своих любовников, хорошо известного её собеседникам как немецкий агент-вербовщик. Французы отправили её в начале следующего года с незначительной миссией в Мадрид, и подозрения в шпионаже окончательно подтвердились: был перехвачен радиообмен немецкого агента в Мадриде с центром, где тот указал, что перевербованный французами агент H-21 прибыл в Испанию и получил от немецкой резидентуры указание вернуться в Париж. Возможно, что радиоперехват был специально рассекречен немецкой стороной, чтобы избавиться от двойного агента, выдав его противнику.
13 февраля 1917 Мата Хари, тотчас же по возвращении в Париж, была арестована французской разведкой и обвинена в шпионаже в пользу противника в военное время. Суд над ней был устроен при закрытых дверях. Ей инкриминировалась передача противнику сведений, приведших к гибели нескольких дивизий солдат. Материалы суда до сих пор засекречены, однако некоторые сведения проникли в печать. Нидерландская подданная Маргарета Зелле была признана виновной и расстреляна на военном полигоне в Венсенне 15 октября 1917.
Бывшая куртизанка и знаменитый двойной агент, Мата Хари спокойно, без тени волнения, стояла у расстрельного столба. Повернувшись к монахине, поцеловала её и, сняв с плеч пальто, протянула ей: «Быстро обними меня, я буду смотреть на тебя. Прощай!» Она отказалась от того, чтобы ей связали запястья, предпочла стоять у столба, не будучи привязанной к нему. От чёрной повязки на глаза тоже отказалась. Послав воздушный поцелуй двенадцати солдатам (своим палачам), неустрашимая Мата Хари крикнула: "Я готова, господа". Тело её было передано в анатомический театр.
Исчезновение и слухи
Тело Маты Хари не было востребовано никем из её родственников, поэтому было передано в анатомический театр. Её голова была забальзамирована и сохранена в Музее анатомии в Париже. Но в 2000 году архивариусы обнаружили, что голова исчезла. По мнению специалистов пропажа могла произойти ещё в 1954 году, когда музей переехал. Отчёты, датированные 1918 годом, показывают, что музей получил также остальные части тела Маты Хари, но отчётов об их точном местонахождении нет.
Новость о том, что известная танцовщица была казнена как шпионка, немедленно вызвала немало слухов. Один из них — это то, что она послала воздушный поцелуй своим палачам, хотя более вероятно, что она послала воздушный поцелуй своему адвокату, который был свидетелем на казни и её любовником. И её предсмертные слова были: «Merci, monsieur». Другой слух утверждает, что, в попытке отвлечь палачей, она сбросила с себя пальто и представила взору солдат своё обнажённое тело. «Проститутка — да, но предательница — никогда», — произнесла она. В 1934 году статья в журнале «Нью-Йоркер», однако, сообщила, что на самом деле во время казни на ней был надет «изящный костюм, сделанный на заказ специально для этого случая, и пара новых белых перчаток». Хотя другой источник указывает, что на ней был надет тот же самый костюм, блузка с большим вырезом и шляпа-треуголка, которые были выбраны для неё обвинителями на время судебного процесса и которые составляли её единственный чистый и полный туалет в тюрьме.
Роль в истории
Большинство историков считает, что вина Mata Hari (то есть эффективность её как разведчицы) была сильно преувеличена; едва ли сведения, реально добытые ей (если таковые вообще имелись), представляли серьёзную ценность для той или иной стороны. Историк Е. Б. Черняк акцентировал внимание на связях Мата Хари с представителями французской военной и политической элиты, опасность огласки которых могла повлиять на вынесение ей смертного приговора.
Роль великосветской шпионки, сыгранная ей с совершенным бесстрашием и приведшая к трагической гибели, вписалась в творимую ей «кинематографическую» биографию экзотической танцовщицы и «роковой женщины»; это обеспечило Мата Хари куда большую известность, чем другим, более эффективным разведчикам (и разведчицам!) XX века. Уже в 1931 году о ней был снят фильм «Мата Хари» с Гретой Гарбо в главной роли, а затем римейки в 1964 и в 1985.

wikipedia.org

Вологда

 Вологда

Вологда — город в России, основан в 1147 году.
Датой основания города Вологда считается 1147 год, в котором было сделано первое упоминание в летописях преподобного Герасима. Несомненно, что город был основан ранее, но письменное тому подтверждение датировано лишь 1147 годом. Однако историками эта версия основания города не признаётся. Эта дата впервые зафиксирована А.А. Засецким в XVIII веке в "Житии св. Герасима". Однако оно было написано около середины XVII века по указу архиепископа Маркела неким Фомой и неизвестно, на основании каких источников.
Первое документальное свидетельство, признаваемое историками, находится в договоре Новгорода с князем, датированном 1236 годом. Второе упоминание о городе содержится в летописном сообщении о том, что в 1246 году тверской князь Ярослав вместе с татарами напал на Вологду и имел от её грабежа "богатую корысть".
Откуда пошло название города «Вологда» никто точно не знает, но бытует мнение, что связано оно со словом «волок». Есть и другая версия, о том, город назван в честь реки Вологда (на финно-угорском «чистая вода»).

Одеса

 Одеса

Одеса — місто на чорноморському узбережжі України, найбільший морський порт в країні, місто обласного значення, центр Одеської області.
До 1795 року мало назву Хаджибей. Перша згадка про Хаджибей датується 1415 роком.
Місто є п’ятим в країні за кількістю мешканців після Києва, Харкова, Донецька та Дніпропетровська.

Купить Контактные Линзы Одесса