Софі Лорен

Софі Лорен

Софія Лорен народилася 20 вересня 1934 року у Римі. Тоді вона ще мала ім'я та прізвище Софія Шіколоне (Sofia Scicolone) і була позашлюбною дитиною акторки. Виховувалася у крайній нужді у бідній частині Неаполя. Лорен так говорить про себе: «Коли під час зйомок у фільмі в одній із сцен потрібно було засмутитись, то мені достатньо було згадати про дитинство. Багато років ми їли лише юшку та 100 грамів хліба на день. У мене ніколи не було плаща і могла вважати за щастя, коли якоїсь зими діставала черевики. У 9 років сирени, що попереджували про авіабомбардування, викликали у мене страшенні болі голови. Тоді ми часто ходили ночувати у залізничний тунель, щоб врятуватися від бомбардувань. Голодували. Навіть у перші роки своєї кар'єри в кіно я звикла засинала з шматочком хліба в руках, бо хотіла мати впевненість, що коли проснуся, то матиму той хліб при собі». Однак важке дитинство загартувало її. Бідне, голодне дитинство — це лише частина правди про ті часи. Бо мати зуміла розбудити та розвинути в ній рішучість і великі амбіції. Вона хотіла, щоб Софі досягла того, що їй самій не вдалося. А доля допомагала. Тичка, бо так її дражнили в дитинстві, скоро перетворилася на вродливу дівчинку. Вона вперше стартувала у конкурсі краси в 14 років і здобула тоді титул «Принцеси морів». Після чого мати забрала її до Рима. Саме там вони обидві знялися 1949 року статистками у фільмі «Кво вадіс». Життя швидко набирало обертів. Софі брала участь у різноманітних конкурсах краси. Нарешті на конкурсі «Міс Італія» здобула титул «Міс елегантності». Але не титули виявилися найважливішими. На одному з таких конкурсів членом журі був кінопродюсер Карло Понті. Софі не було ще й 15 років, коли Понті підписав з нею контракт, змінив її прізвище на Лорен і зайнявся її кар'єрою. 1954 року Софі Лорен вже була зіркою, боролася за пальму лідерства з самою Джиною Лоллобріджидою. Таке суперництво не сприяло дружбі між двома зірками італійського кіно, тому через багато років Джина так підсумувала той період: «її амплуа було обмеженим. Лорен була чудовою у ролі селянок але не могла виконати роль дами». Понті був для молоденької Софі і менеджером, і добрим чарівником. Він також швидко став чоловіком її життя. Акторка зізнається, що закохалася в нього ще сильніше саме завдяки тому, що він був на 24 роки старшим від неї і нагадував батька, якого ніколи не мала: Карло був незвичайним. Він ніби «вдочерив» мене, а я ніби; вийшла заміж за «батька» Це саме він відкрив мене, ніби «народив» вдруге. Я потребую лише його і більше нікого." Коли вони познайомилися, Софі було 15 років, а йому — 40. В італійській пресі з'явилися сповнені обурення коментарі типу «спокусник неповнолітніх». Заради Софі Понті розлучився з дружиною в Мексиці, бо італійські закони тоді не допускали розлучень. Вони побралися 1957 року, але в Італії Понті звинуватили у бігамії. Лише 1962 року шлюб між Понті та Лорен було анульовано в Італії. Ще через чотири роки обоє здали італійські паспорти, прийняли громадянство Франції і нарешті побралися легально. Ще в 1950-х роках Софі Лорен почала з'являтися в американських фільмах, що знімалися в Європі. Понті вирішив, що настав час завоювати Америку. 1958 року акторка поїхала до Голлівуду. Її появі передувала велетенська рекламна компанія — Лорен мала стати за океаном новою богинею сексу. «Я завжди любила зйомки у Голлівуді, — говорить акторка, — бо каліфорнійський клімат нагадує італійський, а люди там відкриті й симпатичні, як в Італії». Але американці якось не оцінили її «божественність» і швидко повернули на землю, звульгаризували. Хоча за роль у «Чорній орхідеї» вона й отримала акторську нагороду на кінофестивалі у Венеції, але більшість фільмів, у яких Софі Лорен знялася в США, були суцільними помилками. 1962 року акторка повертається до Італії. І власне в той період вона виконала свої найкращі ролі. У фільмі «Мати і донька» режисера Вітторіо Де Сіка створила трагічний портрет матері в розшарпаній війною Італії. Ця роль принесла їй нагороду Каннського кінофестивалю та американський «Оскар». Потім грала в італійських, англійських, американських стрічках. І завжди було так, що в італійських фільмах вона творила великі ролі, а в американському кіно не гребувала комерцією. Коли її зараз запитують, про якого режисера у неї залишилися найкращі спогади, то відповідає: «Безсумнівно, про Де Сіку. Але також і про Джорджа К'юкора, Чарлі Чапліна, Етторе Сколу і, звичайно ж, Ліну Вертмюллер, яку я дуже люблю. Але передусім я повинна висловити слова вдячності Алессандро Блазетті, який започаткував мою співпрацю з Марчелло Мастроянні». Мастроянні виявився найкращим з її партнерів. Але водночас Софі заперечує, що їх поєднувало щось більше, ніж дружба. Натомість вона не заперечує, що була закохана у Кері Гранта. Але це було лише тимчасове запаморочення, бо, вірна своїм принципам, вона вибрала родину і чоловіка Карло Понті.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*